Ірина Мазур: “Нам потрібна не просто зміна облич у владі, а зміна всієї системи”.

Про те, як у місті вирішуються проблеми в освітній, культурній, спортивній, соціальній сферах життя, в охороні здоров’я, що чекає на працівників торгівельно-економічного коледжу та навчально-виробничого комбінату після передачі їх на утримання міста, чи скорочуватимуть ліжко-місця у лікарні розповідає голова депутатської комісії з гуманітарної політики Ірина Мазур.

– 11 червня Ви святкували свій День народження, тому, користуючись нагодою, вітаємо Вас із цим святом та бажаємо Вам міцного здоров’я,  натхнення та наснаги. Нехай постійними супутниками у житті будуть мир і злагода у душі, у серці – доброта, а у справах – мудрість і виваженість. Нехай доля буде завжди прихильною до Вас, даруючи радість життя, вірних і надійних друзів, колег та партнерів.
– Щиро дякую за привітання!
– Ірино Миколаївно, Ви вперше взяли участь у місцевих виборах і одразу, заручившись великою підтримкою мешканців свого округу, пройшли в раду депутатом. Як давно Ви займаєтеся політичною діяльністю? Чому для участі у виборах серед усіх представлених у місті політичних партій обрали саме ВО «Свобода»?
– Перш за все, хотіла б зазначити, що у своєму житті на все, що роблю намагаюся дивитися з оптимізмом та позитивом. Як вчитель історії я розумію, що історія нашої країни є дуже складною. Я завжди себе заспокоюю, що були часи, коли на нас нападали турки, татари, але ми вижили, коли більшовики в тюрмах катували наших людей, а ми знову вижили! Тому я вірю, що і з ситуацією, яка на сьогоднішній день є на сході України ми теж справимося. Проте, незважаючи на все це, коли спостерігаєш за тим, що відбувається у Верховній Раді, мій оптимізм уже починає згасати і я розумію, що насправді нічого не змінилося і довго нам до омріяної Європи, довго доведеться виходити з тієї кризи, в якій ми опинилися.
Хочу подякувати усім тим людям, які мене підтримували і продовжують підтримувати, бо добре слово завжди надихає на подальшу плідну роботу.
Чому я пішла в політику? Не можу сказати, що це було спонтанне рішення. І участь у виборах, і депутатська робота, і робота голови гуманітарної комісії – це мій перший політичний досвід, для мене усе це нове, багато чого ще, можливо, не знаю, але маю надію, що все буде добре.
На сьогодні, я не є членом жодної політичної сили. На вибори йшла від міської організації ВО «Свобода», оскільки найбільш солідарна з програмою та діяльністю партії.
– В раді Ви очолюєте гуманітарну комісію, яка опікується питаннями медицини, соціального захисту населення, освіти, культури, туризму, молоді та спорту. Які найбільш актуальні проблеми для Бурштина існують на сьогоднішній день у всіх цих сферах? Чи вдалося вже за такий короткий час досягти певних результатів роботи?
– На жаль, на сьогодні в соціальній сфері  залишається дуже багато не вирішених питань. Дуже легко говорити і критикувати тим, хто ніколи не стикався з цією роботою. Я теж раніше думала, от чому не можна зробити і те, і інше і лише тепер, будучи головою гуманітарної комісії, я розумію, що не все так просто. Насамперед тому, що в нашій державі так нічого і не помінялося. Як писала Оксана Забужко, нам потрібна не  зміна облич при владі, а зміна  цілої системи, і найголовніше – пошук інструментарію для зміни цієї системи. Але, попри це все, ми намагаємося рухатися вперед, вирішувати актуальні проблеми. Завдяки попередньому скликанню ради, Бурштин став містом обласного значення. В цьому, безумовно, багато плюсів. Але і відповідальності більше, багато об’єктів почали перекидати на плечі бюджету, що теж створює чимало проблем.
Які саме? Першою важливою проблемою, на мою думку, є проблема, яка нещодавно викликала великий резонанс у місті, це  необхідність фінансування Бурштинського торгівельно-економічного коледжу. Відповідно до рішення Верховної Ради України, заклади профтехосвіти повинні перейти на місцеві бюджети. Зрозуміло, що у нашому бюджеті вільних коштів (а це мільйони гривень) для потреб коледжу не було. Проте, спільними зусиллями всього депутатського корпусу, міського голови, шляхом багатогодинних засідань комісій, неодноразового проведення переговорів з керівництвом коледжу частково проблему вдалося вирішити – ми передбачили кошти на потреби коледжу на перший квартал 2016 року. Зі своєї сторони, при будь-якій ситуації ми будемо робити все можливе, щоб підтримувати цей навчальний заклад. В будь-якому випадку, я впевнена, що у нас не буде такої ситуації як по інших містах, де від закладів профтехосвіти просто відмовляються.
Окрім цього, складним є питання і передачі об’єктів з Галицького району на баланс міської ради. Після отримання статусу міста обласного значення, у нас так би мовити, відбувся процес розводу з Галицьким районом і ми ділимо майно. Ще вирішується питання передачі інфекційного відділення, яке на сьогоднішній день є районним. А от навчально-виробничий комбінат, який знаходиться в старій частині міста і де займаються учні 10-11 класів уже передали на місто. І нам знову ж таки потрібно передбачати для нього фінансування. Це великі кошти, яких у нашому бюджеті також немає. І от перед нами постало схоже питання як і  з коледжом – що робити? Наразі, ми ще вирішуємо як правильно вийти з цієї ситуації.
Не менш важкою є проблема, яка існує вже дуже багато років не тільки у нашому місті, а по всій країні – це дуже застаріла матеріально-технічна база наших закладів освіти та культури. Знову ж таки, в бюджеті міської ради в основному закладено кошти на фінансування захищених статей, тобто виплата заробітної плати працівникам, оплата комунальних послуг, харчування дітей тощо. На жаль, на розвиток нашої освіти закладено дуже мало. Дуже добре, що в цьому питанні допомагають батьки, які з розумінням підходять до даної ситуації. Крім того, варто зазначити, що існує потреба створювати нові групи в дитячих садках, оскільки останнім часом у місті є тенденція до збільшення кількості дітей. А це знову ж таки додаткові кошти.
Багато проблемних питань виникає і щодо допомоги нашим учасникам АТО. Я з великою повагою ставлюся до людей, які готові залишити сім’ю і йти на передову, щоб захистити свою країну. І мене дратує, коли люди говорять про те, що вже втомилися від того, що з них стягають гроші на потреби АТО, мовляв, нехай влада вирішує ці питання. Я вважаю, що ми не маємо права говорити, що ми втомилися. Від чого? Втомилися матері, дружини, діти, які постійно чекають на телефонний дзвінок з передової і не знають, хто їм відповість і що скажуть. Втомилися хлопці, які чекають на ротацію. Хотілося б, щоб зі сторони учасників АТО було розуміння, що ми робимо все можливе, щоб їм допомогти, але не завжди є така можливість, оскільки у місті ще є чимало інших пільгових категорій – діти-сироти, багатодітні сім’ї, чорнобильці та інші. І всім їм також потрібна наша допомога. А крім цього, ми повинні керуватися законами, різними правилами і нормами, які не завжди дозволяють нам діяти так, як би ми цього хотіли. Мені сподобалося, як один з учасників АТО на питання про те чи отримав землю відповів: «А я не за землю йшов боротися – я йшов відстоювати свій народ». Хоча допомагати їм треба і ми робимо все, що на сьогодні в наших силах. Тим більше, що в області Бурштин визнано одним з кращих міст по роботі з учасниками АТО, оскільки ми затвердили програму, згідно якої на 100% звільняємо їх в межах норми від сплати за комунальні послуги, які надає КП «Житловик», їм та їх сім’ям виплачується одноразова матеріальна допомога, деякі учасники АТО вже отримали земельні ділянки, а сім’ї загиблого учасника АТО М. Білоголовського купили квартиру.
– Напевно багатьох, а особливо працівників торгівельно-економічного коледжу та навчально-виробнчого комбінату цікавить питання – чи планується скорочення персоналу в цих закладах у зв’язку із передачею їх на баланс міста?
– Знаєте, коли в державі йде війна, вона не може розвиватися і рухатися вперед. Для того, щоб хоч якось вирішити усі проблеми, які склалися, держава пішла найпростішим і найдешевшим шляхом – закривати, руйнувати, скорочувати робочі місця.  Звичайно, скоротити людей сьогодні найлегше, але це не вихід, бо за ними стоять їх сім’ї. Зараз важко сказати як буде. Взагалі, ми обговорюємо не скорочення, а оптимізацію, тобто можливо десь потрібно буде об’єднати спеціальності або зменшити кількість годин на одного викладача, тобто зробити все можливе для того, щоб зменшити видатки, але щоб люди все-таки залишилися на своїх місцях.
– А яка ситуація з міською лікарнею? Чи правда, що там планується велике скорочення ліжко-місць? Як це вплине на роботу медичного персоналу?
– Дійсно, ситуація з нашою лікарнею теж є досить складною. Хочу, щоб наші бурштинці розуміли, що це не є якесь таке бажання міської вади на чомусь заощадити. Це була рекомендація департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА, щоб оптимізувати Бурштинську лікарню шляхом скорочення ліжко-місць із 120 до 55. А якщо скоротити ліжко-місця, зрозуміло, що автоматично потрібно скорочувати і людей. Наголошую, що сесія не прийняла рішення про зазначені скорочення і до кінця року лікарня буде працювати в тому складі, який є на сьогодні. Сподіваюся, що найближчим часом вирішиться питання з об’єднаною територіальною громадою з центром у м. Бурштин і проблема закриття чи скорочення лікарні відпаде сама собою, а, можливо, її потрібно буде навіть розширювати.
На жаль, в нашій лікарні, як і в інших бюджетних закладах, існують ті ж самі проблеми – не вистачає коштів для проведення  ремонту, придбання сучасного медичного обладнання, оновлення матеріально-технічної бази, перекваліфікації медперсоналу тощо. Але сподіваюся, що і з цими проблемами нам вдасться справитися. Частково нам допомагає компанія ДТЕК в рамках Стратегії соціального партнерства. Зокрема, за останні три роки в лікарні уже замінено вікна на сучасні енергозберігаючі, проведено ремонт операційної, дитячого відділення, придбано реанімобіль, лапараскоп інше необхідне медичне обладнання, завершено роботи по відновленню ліфта (наразі його ще не запускають, оскільки ще не готові усі необхідні документи). В майбутню Стратегію теж планується включити важливі проекти по лікарні, які допоможуть їй розвиватися.
Користуючись нагодою, хочу привітати усіх працівників нашої лікарні з наступаючи Днем медика! Дозвольте побажати вам міцного здоров’я, натхнення у вашій нелегкій праці, благополуччя і добра. Ви даруєте людям найдорожче – здоров’я, віру та надію. Нехай у ваших домівках завжди панують щастя і мир.
Також у цьому році Бурштинська лікарня та енергетичний коледж святкують своє 50- річчя. Вітаю адміністрацію та працівників цих закладів з цією датою. Бажаю усім міцного здоров’я, творчої наснаги, благополуччя та успіхів.
– Вже досить довго по місту ширяться чутки про те, що компанія ДТЕК на баланс міської ради буде передавати соціальні об’єкти – ПК «Прометей», комбінат спортивних споруд, басейн. Зрозуміло, що бюджетних коштів міста не достатньо  для фінансування усіх цих закладів. Що можете сказати з цього приводу?
– Так, справді, розмова про це була, але, звичайно, міська рада не зможе утримувати усі ці заклади, оскільки йдеться про мільйони гривень, тому приймати їх на баланс немає змісту. Сподіваюся, що компанія ДТЕК все-таки буде продовжувати їх фінансувати, в іншому випадку, в кожному закладі прийдеться також проводити оптимізацію, можливо, збільшувати платню за відвідування гуртків в ПК «Прометей», за відвідування басейну, здавати в оренду приміщення, тобто намагатися робити все, щоб не допустити закриття, оскільки це важливі соціальні об’єкти для нашого міста. Поки що не знаю, оскільки гостро це питання ще не піднімалося.
– Нещодавно закінчився прийом заявок на вже традиційний для міста конкурс міні-проектів «Місто своїми руками», який з 2013 року проводиться в рамках Стратегії соціального партнерства з ДТЕК. Наразі триває голосування за проекти. Чи брали участь у цьому конкурсі?
– Так, школа №3, де я працюю вчителем історії щороку бере участь в цьому конкурсі і кілька наших проектів отримали перемогу. Я вважаю, що це дуже корисний конкурс для міста, хоча максимальні суми проектів не дуже великі, але, залучивши інших спонсорів чи додавши власні кошти для співфінансування, з’являється можливість бурштинцям своїми руками змінити щось в своєму місті, відчути себе господарями. У цьому році наша школа знову бере участь і я є керівником проекту «Заміна вікон в учительській». Можливо, дехто скаже, що не дуже актуальний проект, проте, я вважаю, що не менш потрібний за інші, оскільки гарний настрій учителя – запорука добре проведеного уроку. Наше місто маленьке і кожен, хто сюди приїжджає перше, на що звертає увагу – це церкви, будинки культури, садки і, звичайно, школи. Тому дуже важливим для міста є зовнішній вигляд усіх цих закладів. А вікна – це така річ, яку поставили – і це вже на роки, до того ж, наша  школа уже неодноразово брала участь у різних проектах, які мали на меті енергозбереження. Це один із них, оскільки нові вікна – це, в першу чергу, збереження такого дорого на сьогодні тепла.
– Поговоримо про Вашу депутатську роботу на окрузі. Чи зустрічаєтесь із своїми виборцями? Чи «боретеся» з проблемами на своєму окрузі , з якими саме?
– Мої виборці, особливо пенсійного віку, мене проводжають на роботу і зустрічають, коли повертаюся. Я з дитинства живу на окрузі, який за мною закріплений і постійно спілкуюся із своїми сусідами та мешканцями інших будинків. Ну і, звичайно, дуже добре знаю усі проблеми, які там існують на сьогодні. На жаль, не усі можна швидко вирішити, добре, що люди це розуміють і підтримують мене. Чесно кажучи, за пів року моєї депутатської роботи, ще не маю чим особливо хвалитися, але якісь зрушення є. В листопаді 2015 року було зроблено благоустрій по вулиці Коновальця, 5 (1,2,3 під’їзд). Після цього роботи припинилися, але мені все-таки вдалося настояти на тому, щоб закінчили інші три під’їзди також.  Всі ми хочемо змін, але не хочемо починати з себе. Нещодавно по вулиці Коновальця прорвало трубу а, сталося це, швидше за все, через випадково викинуту в унітаз ганчірку і в результаті затопило весь підвал. Звертаюся до мешканців, щоб надалі були більш обережнішими до таких речей.
Люди не готові брати на себе відповідальність. Вони звикли думати, що все повинні робити працівники КП «Житловик». Насправді, деякі так звані «проблеми» можуть вирішити і самі мешканці, наприклад, покосити траву біля будинку чи прибрати в своїх під’їздах.
– Ви є  членом благодійної спільноти «Твори Добро», активно займаєтеся волонтерською роботою. Розкажіть нашим читачам про свою діяльність в цьому напрямі, кому допомагаєте?
– Моє захоплення волонтерством розпочалося ще з років, коли я навчалася в Рогатинській гімназії, де я була пластуном. Ми проводили різні благодійні акції, насамперед, для вихованців Рогатинського дитячого інтернату. Потім була волонтером, вже будучи студентом Прикарпатського університету. Коли я почала працювати в Бурштині, то займалася волонтерською роботою індивідуально. А з 2010 року молодь нашого енергетичного коледжу почала об’єнуватися для допомоги сиротинцям. І в цьому році перед святом Миколая я стала учасником цього об’єднання, яке з травня 2011 року стало спільнотою «Твори Добро», яку очолив о. Дмитро Шмігель. Часто до нас відносились досить скептично, мовляв, дітей-сиріт є дуже багато, ви не зможете допомогти усім. А ми завжди відповідаємо, що вже добре, коли ми зробимо щасливішою одну дитину хоча б на день чи навіть на годину. Завжди коли ми приїжджаємо до цих дітей, окрім подарунків ми привозимо увагу і тепло, які потрібні їм не менше, ніж одяг чи солодощі. І найкраща подяка для нас – щирі посмішки цих дітей і усвідомлення того, що тебе з нетерпінням чекають.
Ми намагаємося допомагати різним сиротинцям. Найважчими  для нас були поїздки в Снятинський інтернат, де дуже багато дітей з ДЦП. Коли ми їхали туди священик сказав нам – в очах цих дітей ви побачите Страсті Христа. Тоді ми цього ще не розуміли, а назад верталися мовчки, у всіх були сльози на очах, а ці діти живуть і їм однозначно потрібно допомагати. Ми  їздимо в Маріямпільську жіночу колонію, в Реабілітаційний центр с. Мединя, Більшівцівський будинок-інтернат для громадян похилого віку, психіатричну лікарню в с. Погоні. Багато уваги приділяємо потребуючим нашого міста.
Мені подобається ця робота, але вона вимагає багато часу, терпіння, сили і коштів також. У більшість поїздок ми їздимо власним коштом. Закупки для дітей робимо з пожертв наших спонсорів, у нас в магазинах є дерев’яні  скриньки, куди люди часто кидають дрібні гроші, які залишилися після покупок і ми через деякий період збираємо ці кошти. Є люди, які приходять до нас, особливо перед Миколаєм, і просять дати листа, щоб підготувати дітям подарунки.
Також я співпрацюю з міською організацією ВО «Свобода» по допомозі учасникам АТО, найбільше мені подобається збиратися разом із багатьма іншими небайдужими бурштинцями для того, щоб приготувати різні смаколики для хлопців на передовій. Робимо це перед кожною поїздкою  наших волонтерів до них.
Як вчитель, багато часу приділяю і роботі з нашою молоддю. Спільно з братством ОУН_УПА намагаємося проводити різного роду виховні заходи для учнів і студентів міста. Цікавим досвідом для нас була співпраця із студентами Полтавського педагогічного університету ім. В.Г. Короленка, які приїжджали до нашого міста на практику. І, користуючись нагодою, хотіла б подякувати братству ОУН_УПА за вручену мені грамоту за патріотичне виховання молодого покоління. Насправді, дуже приємно, що роботу, яку ти робиш цінують.
Звичайно, дуже добре, що у нас в місті є люди, які готові займатися волонтерством, але хотілося б, щоб таких людей було більше. Для нас вигоди з цього немає, є просто порятунок для душі. Церква говорить про те, що кожна людина у своєму житті має робити три важливих діла для спасіння душі – піст, молитва і милостиня. Хотілося б наголосити, що у нашому світі все зайшло так далеко, що 2016 рік Папою Римським оголошено роком Милосердя. Я закликаю бурштинців бути милосерднішими один до одного, до своїх близьких, а також будемо раді бачити усіх у нашій спільноті, щоб разом допомагати тим, хто цього справді потребує. Ми маємо офіційні сторінки в соціальних мережах Однокласники та Фейсбук. Чекаємо на всіх, хто хоче долучитися до доброї справи! Дякую Вам за розмову та можливість донести до наших бурштинців важливу та корисну інформацію.
– Дякую і Вам, Ірино Миколаївно, сподіваюся, що і справді, мешканці Бурштина із нашої розмови зможуть отримати для себе багато відповідей на ті запитання, які у них не рідко виникають.

Олена Александрів

Досьє :
– депутат Бурштинської міської ради з листопада 2015 року;
– безпартійна;
– голова постійної депутатської комісії з питань гуманітарної політики;
– закріплена за виборчим округом № 15  (вул. Коновальця: 2, 4, 4А, 4Б, 5, 7);
– народилася у м. Бурштин 11 червня 1980 року;
– навчалася в  Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника на історичному факультеті;
– з 2004 року працює в Бурштинській ЗОШ №3 вчителем історії
–  заміжня, виховує  2 дітей: сина Мар’яна – 14 років та доньку Софію – 8 років
– хобі: волонтерська робота;
– громадська робота: в благодійній спільноті «Твори Добро»;
– контактна інформація депутата:
тел. 096 188 8019
ел. пошта: irynamazur11@gmail.com

Джерело “Бурштинський вісник“
Опубліковано 22.06.2016 року