Олег народився 18 жовтня 1997 року в селі Бовшів. З дитинства він вражав своєю спритністю та наполегливістю. У сім’ї був наймолодшим сином і залишив по собі батьків – Віру та Вадима – і двох старших братів, Ігоря та Степана. Олег завжди дбав про своїх рідних і був душею компанії.

Навчався у Бовшівській школі, а після її закінчення вступив до Івано-Франківського будівельного ліцею №5 за спеціальністю «Муляр-штукатур». Після навчання працював на заводі «Вікна Steko» у Стрию, на Бурштинській ТЕС, а також їздив на роботу до Польщі.

Коли почалася повномасштабна війна, Олег перебував у Польщі, але одразу повернувся в Україну й добровольцем став на захист Батьківщини. Спочатку він служив на Закарпатті, згодом – на Донеччині, де біля села Водяне отримав поранення. За свою службу 22 листопада 2022 року був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України.

У 2022 році Олег одружився зі своєю коханою Іриною, але святкування весілля вирішили відкласти до перемоги. Та війна не дала їм здійснити мрію: 14 квітня 2024 року Олег загинув від вогнепального поранення, несумісного з життям. Тоді Ірина перебувала на восьмому місяці вагітності. У травні 2024 року в Олега та Ірини народився син, який, на жаль, ніколи не побачить свого батька, але зростатиме з гордістю за нього.

Життя Олега Атаманюка – це історія мужності, самовідданості й нескінченної любові до рідної землі. Його подвиг залишиться назавжди у пам’яті громади, рідних і всіх, хто знав цього Героя.