Сьогодні хочемо розповісти вам про одного з наших захисників, який має особливу місію. Йдеться про Андрія Семчука, військового капелана з Бурштина, людину, чиє покликання — спочатку воювати, а потім рятувати душі своїх побратимів.

Його шлях до фронту не був простим, але саме тут, серед небезпек війни, він знайшов своє справжнє призначення.

Андрій — не просто військовий. Він людина, яка відчула, як важко вийти зі звичної зони комфорту та потрапити у військо, а потім, з набутим досвідом, допомагати іншим боротися не тільки з ворогом, але й з внутрішніми демонами. Як військовий капелан в 156 Окремій механізованій бригаді, він став для своїх побратимів духовним лідером і підтримкою в найскладніші моменти війни.

Його шлях до війни розпочався далеко від фронту. Після закінчення Духовної семінарії та Богословської академії в Івано-Франківську, він кілька років займався будівельними роботами, адже, як і будь-яка звичайна людина, не готувався до того, щоб стати частиною великої війни.

Проте, коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрія мобілізували. Він розумів, що до війни не готовий, але віра та підтримка близьких допомогли йому адаптуватися.

“Важко, але не критично, бо Господь добрий до нас”, — згадує він ці важкі моменти. Це не просто слова, це його переконання, яке стало основою для того, щоб пройти через всі труднощі.

Андрій пройшов базову підготовку, а після цього потрапив до новосформованої 156 ОМБр, де його позивний став “Пастор”. Це був початок його нового життєвого шляху, але не як солдата, а як того, хто може підтримати своїх побратимів не тільки в бою, але й у найскладніші психологічні моменти війни.

“Інших піднімати – важче, адже в кожного своя доля, розуміння подій і місця на цій землі”, — каже Андрій. Він добре розуміє, що навіть найміцніші чоловіки інколи потребують духовної підтримки, і саме його роль у цих ситуаціях стала ключовою.

Після висвячення він повернувся в свою бригаду як капелан, і його допомога стала незамінною для бійців, які проходили через психологічні травми, втрати та страхи.

Андрій мав не лише військовий досвід, але й глибоке знання релігії, що дозволяло йому бути близьким до представників різних конфесій. Це унікальне поєднання знань допомогло йому стати тим мостом, який з’єднував людей, на яких війна залишала свої глибокі шрами. У кожному його слові — щирість, а в кожному жесті — підтримка.

Для Андрія, як і для кожного українського воїна, усвідомлення того, за що він бореться, є ключовим. Це — Україна, його рідні, його люди.

“Ми йдемо на захист нашої землі, заради наших дітей, заради майбутнього”, — каже він. Але, незважаючи на важкість війни, він не втрачає надії і мрій.

Разом із дружиною Уляною, з якою він одружився у 2023 році, він мріє про майбутнє, про дітей, про життя після Перемоги.

Але, попри всі ці мрії, він вже знає, що його місія — це допомагати. І він буде це робити, навіть після закінчення війни, бо ця місія стала частиною його життя.

Андрій Семчук — це не просто військовий капелан. Це людина, яка, пройшовши через тяжкі випробування, зуміла знайти свою роль не лише на полі бою, але й у серцях тих, хто бореться разом з ним.

Його історія — це історія про віру, надію та відданість, які здатні витримати найважчі часи. І саме завдяки таким людям, як Андрій, ми віримо в нашу Перемогу.

Слава Україні! Героям Слава!

Дякуємо відділу зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України за надану інформацію.

Фото – відділення комунікацій 156 Окремої механізованої бригади та з особистого архіву “Пастора”

Більше фото у дописі – переглянути